Top image
Свім
сайт всеукраїнської молодіжної організації свім
  • Організація
    • Діяльність
    • Ідея
    • Структура
    • Символіка
    • Атрибутика
    • Ритуали
    • Урочисті церемонії
    • Посібник
  • Свімери
    • З чого почати
    • Форма свімерів
    • Звання свімера
    • Тренінг
  • Ігри
    • Загальні положення
    • Класифікація ігор
    • Учасники ігор
    • Керівники ігор
    • Свімери у грі
    • Структура ігор
    • Організація ігор
  • Арсенал
    • Загальні положення
    • Зброя для змагань
    • Зброя для ігор
  • Змагання
  • Туризм
    • Походи
    • Табори
    • Проект «Робінзонада»
  • Рукопашний бій
    • Загальні положення
    • Програма навчання
    • Місце занять
  • Генштаб
  • Новини
  • Галерея
  • Форум
  • Контакт
  • Мапа сайту
  • Наші партнери
  • Пошук

Деколи свімерам дорікають: «Ну при чім тут воєнізований туризм. Ті самі ліси, ті самі вершини, ті самі спальники і карімати…». Так, але хто спробував хоч раз, не забуде цих вражень.
В повній екіпіровці, в берцях, зі зброєю у руках пройти весь цей шлях, і не просто пройти, – маршрут нікому не відомий, тільки компас, карта і знання командира.
Рух групи контролюють головний і бокові дозори, але ти все таки нервуєш і не знаєш, за яким пагорбом противник облаштував засідку. Втома підкошує ноги, плече заніміло від ваги гранатомета, дуже хочеться їсти, але розвідка виявляє патруль противника і командир наказує траверснути вершину, а це – ще зайві 4 кілометри бездоріжжям і чагарниками. 
І попереду не просто казкові пейзажі для споглядання, там, у лісі, – військова база противника, який вже точно знає, що робити з непроханими гостями. Вже чути запах диму від вогнища і віддалені голоси. Коротка зупинка. Повертаються розвідники із саперами, які знешкодили мінні розтяжки навколо бази. Командир наказує приготуватися до бою. Останні хвилини перед вирішальним боєм, боєм, до якого готувалися не одну тренувальну гру, який не один день планували і обмірковували кожну дію, перед яким зробили марш-кидок на 17 кілометрів. Частішає пульс, дихання стає глибшим, кудись зникає втома.
Команда: «До бою!» Все. Почалося. Перші постріли і вибухи гранат. В голові лиш одна думка – не піддатися емоціям і точно виконати своє завдання. Рахуєш секунди перебіжок, прикриваєш маневр товариша. Щось засвистіло над головою, противник розпочав обстріл з міномета. «Як вони його сюди приволікли?», – думаєш, ховаючись від граду осколків. Головне – не зупинитися, не згубити ритму атаки.
І ось щось боляче обпекло ліву сідницю, розумієш, що ти «поранений», чесно сигналізуєш про це рукою і перекидаєш одну кольорову пов’язку на рукаві. І знову в бій. Повний форсинг. Це твій шанс «вижити» – тебе прикривають товариші.
Через стрекотіння автоматів і вибухи лунає наказ: «Гранатомети до бою! По бункеру – вогонь!». Прицілюєшся, натискаєш на клавішу «Базуки», різке шипіння, слід ракети у повітрі і ти бачиш, як над бункером здійнялась хмаринка диму, в бункері «замовк» кулемет. Чуєш радісні вигуки товаришів: «Буро! Буро! Перемога!»
Невже не даремно стільки праці, тобі ще не віриться, що це саме ти підірвав головний бункер. Але, за великим рахунком, тобі байдуже, хто виконав основне завдання. Головне, що перемогла твоя команда.
Як назвати ці відчуття? Це екстремальний відпочинок? Чи туризм типу «школи виживання»? Ні. 
Це – школа загартування нашого розбещеного цивілізацією організму, це – найефективніша терапія нашої просякнутої суєтою психіки, це – школа виховання нашого духу.
А поки ти філософуєш, переможені противники, приховуючи на своїх обличчях «облом» поразки, але зі щирим серцем запрошують нас на обід.
Який він смачний, цей простий солдатський обід біля вогнища! 
Вщухають емоції. В душі кожного – свято перемоги, перемоги над своїми слабостями і комплексами. І хоч «воювали» сьогодні одні проти одних, але розумієш, що свімерські битви об’єднують цих цікавих людей, а у СВІМі вони стають побратимами.
А війна..? Нехай вона залишиться тільки грою!

ГоловнаНовиниГалереяФорумПошук